Олег народився 11 листопада 2002 року в селі Довга Пристань Миколаївської області. Займався футболом і боксом. Ріс добрим, чуйним і справедливим хлопцем. У 2021-му, коли Олегу було 18 років, його призвали на службу до лав Національної гвардії. Мав дуже багато друзів, кохану дівчину і плани на майбутнє. Та почалася велика війна.
Повномасштабне вторгнення Олег зустрів у строю. В 2024-му підписав контракт зі Збройними Силами України. Служив у 2-й роті «Гонор» 108-го окремого батальйону «Вовки да Вінчі», що входить до складу 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Проходив навчання у Великобританії. У вересні 2024 року Олег наполіг, щоб увійти в склад групи, яка виходила на завдання. Перший його бій відбувся біля міста Селидове Донецької області. Олег організував оборону в оточенні ворога, знищив майже 30 російських окупантів з кулемета та керував дронами для евакуації поранених. Отримавши поранення, відмовився від евакуації. Самостійно організував оборону позиції та перебрав керування воїнами ТрО. Це дозволило втримати рубіж і стабілізувати ділянку фронту.
Пройшовши лікування та реабілітацію після поранення, повернувся на фронт. Був відомий як досвідчений сапер, оператор БпЛА, тактичний координатор. Олег виконував найскладніші завдання в найважчих умовах. Постійно вдосконалював бойові навички, впроваджував сучасні підходи до ведення бою.
За внесок у боротьбу за свободу України Олега Ярового нагородили нагрудним знаком «Хрест особливих заслуг». Посмертно йому присвоїли звання Герой України із врученням ордена «Золота зірка». У 2025 році його ім’я увійшло до списку Forbes «30 до 30».
Поховали воїна в рідному селі Довга Пристань на Миколаївщині.
У нього залишилися батьки, брат, бабуся та дівчина.
