Володимирові було 55 років. Він народився в селі Рівне, що на Одещині. Закінчив Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського. Працював учителем фізкультури в Біляївському ліцеї №1. Спорт був його стихією. Раніше чоловік грав у футбол за місцеву команду, а останнім часом був у складі збірної ветеранів.
Також любив волейбол, настільний теніс. Мав гарний голос та вмів грати на гітарі. Цікавився історією, обожнював читати. Проживав з родиною в Біляївці.
У перші дні повномасштабної війни Володимир пішов добровольцем на фронт. Обіймав посаду радіотелефоніста у 28-ій окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Посмертно нагороджений відзнакою «За оборону України».
«Мій тато був доброю і світлою людиною, для нас – найкращим чоловіком, батьком і дідусем. Його дуже любило не одне покоління учнів. Він обожнював життя, але водночас був готовий померти за Україну. Настільки відданим патріотом був… І до останнього подиху боровся за мир і перемогу над ворогом», – розповіла молодша донька Тетяна Лисогор.
Поховали воїна в місті Біляївка на Шевченківському кладовищі.
У нього залишилися дружина, дві доньки та три онучки. Онук народився вже після загибелі захисника, його назвали на честь дідуся Володимиром.
