Дмитро народився в селі Мале Вербче Рівненської області. З дитинства жив із родиною в селі Корост. Навчався у місцевому ліцеї. Потім закінчив Сарненське вище професійне училище №22, здобув фах спеціаліста гіпсокартонних конструкцій. В юності зацікавився зброєю та військовими операціями. У вільний час любив збирати гриби, ходити на риболовлю. Був комунікабельним, мав багато друзів. Певний час працював будівельником у Польщі.
У 2019 році Дмитро підписав контракт із ЗСУ і став бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Під час підготовки здійснив 28 стрибків з парашутом. З 2021-го почав виконувати бойові завдання на території ООС на Донбасі.
Повномасштабне вторгнення боєць зустрів разом із побратимами. З першого дня великої війни гідно та мужньо виконував військовий обов’язок. Роту, в якій служив Дмитро, окупанти називали «Демони». «Вони з'являються невідомо звідки та зникають невідомо куди, залишаючи після себе десятки вбитих», – казали вороги в перехоплених розмовах. Хижак обіймав посаду командира групи швидкого реагування. Напередодні загибелі його підрозділ відвели вперше з початку повномасштабної війни. А Дмитро добровільно залишився на позиції. Загинув зі зброєю в руках, як справжній воїн.
«Хоч за документами я вітчим Дмитру, був для нього саме татом. Доля мені подарувала такого сина на початку 2005 року. Кажуть, всіх дітей любиш однаково, але з Дімкою у нас були надзвичайно теплі, дружні стосунки. Не було й дня, щоб ми не розмовляли. Де б він не був: на навчанні, на роботі, на відпочинку. Безмежно люблю, сумую, не можу змиритися із втратою», – розповів Віталій Дубинець.
Старшого солдата Камінського посмертно нагородили орденами «За мужність» ІІІ та ІІ ступенів. Першу нагороду він мав отримати прижиттєво за участь у штурмі околиць Горлівки наприкінці лютого 2022-го, але указ був підписаний у травні 2022-го.
Поховали Дмитра в селі Корост на Рівненщині. Напередодні загибелі він прислав батьку фотографії, які просив розмістити на пам’ятнику в разі його загибелі.
На честь Героя перейменовано вулицю, на якій він виріс, та встановлено меморіальну дошку на фасаді Коростського ліцею, в якому він навчався.
У Дмитра залишилися батьки, четверо братів і сестра. Найменший брат, 9-річний Денис, каже, що буде десантником, як Дімка.
