Михайло народився у РФ, та з дитинства проживав у місті Орджонікідзе (нині – Покров) Дніпропетровської області. Після школи вивчився на водія та отримав категорію «C». Закінчив професійне училище, де здобув фах токаря 3-го розряду. За своє життя змінив не одну роботу. Останні 8 років жив у місті Ірпінь під Києвом. Працював керівником відділу числового програмного керування у Бородянці.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік займався волонтерством. А 28 березня приєднався до добровольчого батальйону в Києві, займався зачистками територій від снарядів. З 13 квітня перебував на Донеччині. Пізніше став бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Замість позивного його всі називали Мішаня.
«Мішка був мужчиною діла: сказав – зробив. Завжди на позитиві. Він міг виконати будь-яке завдання, відповідальний, цілеспрямований, самостійний. Швидко вчився, якщо чогось захотів – завжди міг реалізувати. Він мудрий, розсудливий, простий, справжній... Він найкращий. З ним спокійно, надійно, безпечно. Такої любові, яку мав він, не мав ніхто. Завжди прийде на допомогу, підтримає. Він був лідером, він був прикладом для всіх. Я люблю тебе безкінечно, мій ведмедик», – розповіла наречена Сніжана.
«У житті нам трапляються люди, які потім йдуть. Є такі, кого не шкода втратити, а є такі, як Мішанька – друг, товариш, якого й досі уявляю частинкою свого життя. Мій старший брат», – написав друг Семен.
«Ми пишаємося тим, що знали тебе. Ти був чудовою людиною», – написала подруга і колега Ірина.
«Я був першим, хто вчив тебе виживати в умовах війни! Я був першим, хто вчив тебе відрізняти звук пострілу «Граду» і звук пострілу міномета! Але у Всевишнього, мабуть, свої плани на рахунок тебе! Братику, ти залишишся назавжди в моєму серці», – написав побратим Скіф.
Поховали Михайла на Алеї Слави у місті Ірпінь.
У захисника залишилися троє дітей.
