Валерій Олександрович народився в селі Великі Солонці Полтавської області. Закінчив Полтавський інститут економіки та менеджменту «Світоч», де отримав диплом бакалавра. Після навчання пішов на строкову військову службу. Потім працював на м'ясному заводі у місті Кременчуці. Одружився, у пари народилася донька, але життя з дружиною не склалося. Після розлучення головною цінністю для нього стала дитина.
У 2014-2015 роках брав участь в АТО. Після демобілізації повернувся до рідного дому, планував побудувати будинок, працювати, виростити доньку.
Але 2022 року Валерію довелося знову вдягнути однострій і взяти до рук зброю. Після повномасштабного вторгнення російських окупантів він повернувся до лав ЗСУ. Воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Служив гранатометником стрілецької роти.
«Мій брат – дуже добра людина. Ввічливий, турботливий, позитивний. Попри всі негаразди по життю, завжди приходив на допомогу, міг підняти настрій, мав багато друзів та знайомих, які його любили і цінували», – розповіла рідна сестра загиблого Ілона Зубченко.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Валерія в рідному селі.
У нього залишилися мама Олена Вікторівна, сестра Ілона та донька Вероніка.
