Павло народився 1 березня 1997 року у місті Хутір-Михайлівський (раніше – Дружба) на Сумщині. Навчався у місцевій школі № 2, а потім здобув професію слюсаря з ремонту рухомого складу у Конотопському вищому професійному училищі. У юнацькі роки здобував призові місця з боксу, й надалі займався спортом, поєднуючи його з військовою службою. Любив читати та грати в шахи, а основним захопленням була військова справа.
Після строкової служби підписав контракт із Національною гвардією України – служив з 2017 до липня 2021 року. Виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС. Після закінчення контракту переїхав до Києва, де півроку працював у цивільній сфері. З першого дня повномасштабного вторгнення захищав Україну у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького – був оператором БПЛА нічної розвідки.
Побратими одразу дали йому псевдо Рагнар – за схожість не лише зовнішню, а й характером із героєм серіалу «Вікінги».
«Паша не гнався за нагородами та званнями, проте пишався тим, що був сержантом. Він був тією людиною, на яку треба рівнятися. Він був тим, про кого кажуть «Цвіт нації» – саме так відгукувались про нього побратими. Він був душею компанії, мав гарне почуття гумору та добре щире серце. «Сонечко» – так його називала мама. Хоч йому це і не дуже подобалося, але він і справді був тим промінчиком, який дарував тепло, любов і турботу. Кожна його відпустка була для нас особливою, як маленька репетиція нашого майбутнього подружнього життя. Ми будували великі плани на майбутнє, проте не встигли їх втілити. І все ж я вдячна долі, що звела нас, хоч і ненадовго. Мені тебе бракує, мій блакитноокий всесвіте…», – розповіла кохана дівчина Ольга.
За життя Павла нагородили «Золотим хрестом», а посмертно відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
«Я люблю тебе, моє Сонечко», – сказала мама Наталія.
Поховали воїна у рідному місті.
У нього залишилися батьки, молодша сестра і кохана дівчина.
