Віталій Рознюк народився 9 жовтня 1981 року в селищі Демківське Вінницької області.
Тут закінчив восьмирічну школу, а середню освіту отримав у сусідній Олександрівській. Згодом опанував професію токаря-фрезерувальника у Вінницькому професійно-технічному училищі №3. Також навчався у Луганському національному аграрному університеті за спеціальністю «Інженерія сільського господарства». Строкову службу проходив у танкових військах у місті Бердичів на Житомирщині. Пізніше працював на державному підприємстві «Дослідне господарство «Олександрівське», яке спеціалізується на вирощуванні зернових культур.
«У вільний час любив майструвати, щось ремонтувати. Та найбільше полюбляв рибалити. Був доброю, ввічливою та порядною людиною. Завжди приходив на допомогу, мав багато друзів», – розповів старший брат Олександр.
Віталій був учасником Революції гідності, потім воював у батальйоні «Золоті ворота» на Донеччині та Луганщині. Брав участь у боях за Луганський аеропорт, міста Щастя, Лисичанськ та Сіверськодонецьк. До «Азова» Віталій долучився у жовтні 2015 року. Обіймав посаду снайпера-розвідника та інструктора (сапера) 1-го відділення 2-ї бойової групи розвідки.
«Ми познайомилися в «Золотих воротах». Запропонував доєднатися до нас у розвідку, то Танк і погодився. Він був настільки універсальним солдатом, що вмів усе як розвідник: снайпінг, саперка, інженерка, готування їжі, будівництво, ремонт техніки тощо. Реально людина була універсальна у всьому і на високому рівні», – розповів побратим Мангуст.
Останній раз Віталій бачився з братом 10 січня 2022 року, коли приїжджав додому на кілька днів.
«Останній раз написав повідомлення 10 квітня. Потім три тижні тиші. Про загибель дізнався 1 травня із наказу президента про нагородження посмертно. З командуванням зміг зв'язатися лише 17 травня перед виходом полку в полон. Від командира дізнався, що тіла нема, тому були надії, що Віталій потрапив у полон. Тому ми почали пошуки серед полонених. Але у січні 2023 року слідча прокуратури повідомила про збіг ДНК», – розповів Олександр.
За словами Мангуста, Віталій із побратимом на псевдо Панама знаходилися на позиції в одній з дев’ятиповерхівок, коли поруч почав стріляти російський танк.
«Ця будівля вже раніше горіла, тому навіть не від прямих пострілів почала завалюватися. Панама тільки встиг крок назад зробити, і весь стояк рухнув. Він розповів про це мені, і ми вже разом повернулися, щоб знайти Танка. Кричали, свистіли, викликали по станції, у нас була надія, що Віталія завалило великими шматками. Коли ми приїхали, частина будівлі ще провалилася аж до підвалу… Танк був достойним воїном і справжнім побратимом», – сказав Мангуст.
Воїна поховали у травні 2023 року на кладовищі села Олександрівка Вінницької області.
За життя Віталія нагородили медалями «За оборону Маріуполя», «За військову службу Україні» та відзнакою Командувача ООС «Козацький хрест» III ступеня. А посмертно – орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «Захиснику Вітчизни». У Демківській гімназії встановили меморіальну дошку на честь оборонця Маріуполя.
Вдома на Віталія чекав старший брат та племінники.
