Володимир народився 21 липня 1989 року в селі Реклинець Львівської області. Співав у шкільному хорі. Завжди допомагав батькам із господарством. Після школи вступив до Львівського національного аграрного університету. З січня 2014 року брав участь у Революції Гідності в складі 10-ї сотні Самооборони Майдану. Там отримав псевдо Живчик.
«Коли почалася Революція Гідності, мені прийшло смс: «Об 11 годині відправляється автобус на Майдан. Бажаючих поїхати чекаємо в Сокалі». Щоб вирушити до Києва, Володя пішки пройшов 8 кілометрів. На Майдані залишився. Коли була пожежа в Будинку профспілок, згоріли всі його речі і документи. Щоб відновити їх, повернувся додому, а потім знову поїхав на Майдан. Був там, доки тривала революція», – розповів батько Михайло Коляда.
З 8 листопада 2014-го Володимир брав участь в АТО. Боронив Водяне, Опитне і Донецький аеропорт. Був одним із «кіборгів», які до останнього захищали ДАП.
«Я не знала, що брат перебуває в Донецькому аеропорту. Дізналася про це від свого чоловіка, коли сам термінал уже захопили. Взяла молитовник. Сиділа перед телевізором і дивилася список полонених, щоб побачити там ім’я брата. Три дні – це можна було з розуму зійти. А коли брат зателефонував, навіть страху в його голосі не почула: «Я живий. Та чого ти переживаєш? Нічого зі мною не буде». Володя залишався на Сході. 20 березня 2015 року його командир загинув, а він дістав поранення, коли йшов на допомогу побратиму, який потрапив у ворожу засідку», – сказала сестра Надія.
Володимир любив співати українських народних пісень. Обожнював подорожі, об’їздив майже всю Україну. У 2019-му заснував фермерське господарство в рідному селі. Разом із рідними вирощував ягоди.
Живчик тричі підписував контракт із ЗСУ. Останній закінчився в січні 2022 року, а за місяць почалася повномасштабна війна.
У лютому 2022-го Володимир долучився до групи добровольців. Брав участь в обороні аеропорту «Жуляни», воював в Ірпені, Гостомелі та Бучі. Потім боронив Чернігівський напрямок. У квітні став старшим розвідником-снайпером 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ».
«Володя жив мрією про вільну Україну. Більше його нічого не цікавило. Думав тільки про те, як вигнати окупантів із рідної землі», – розповіла його мати Зіновія.
За свою службу Володимир отримав 10 відзнак. Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Хрест «Карпатської Січі».
Захисника поховали у рідному селі.
У нього залишилися батьки, брат, сестра та донька Марія, якій на момент загибелі тата було 6 років.
