Станіслав народився в селі Івангород, що на Чернігівщині. Закінчив місцеву середню школу, а потім здобув професію тракториста-механізатора. Працював трактористом у ТОВ «Берегиня». Мешкав у рідному селі. У вільний час любив їздити верхи, мав свого коня.
21 березня 2014 року чоловіка призвали до лав Збройних Сил України. Уже з вересня він перебував у зоні бойових дій. Обіймав посаду механіка-водія 6-ї роти 2-го танкового батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».
«Мій син завжди казав, що з людьми потрібно дружно жити. Так він і жив, всім допомагав довкола. Ні з ким не сварився, конфліктів не мав. Ніхто й слова про нього поганого в селі не скаже», – розповіла мама Зінаїда Миколаївна.
Понад тиждень побратими не могли забрати тіла Станіслава та інших загиблих, бо ворог вів щільний вогонь. Потім зʼясувалося, що їх забрали російські найманці. Бійцям вдалося домовитися про обмін. 19 листопада 2014 року рідні отримали підтвердження загибелі за результатами ДНК-експертизи. 16 січня 2015 року воїна поховали з почестями в рідному селі.
У Станіслава залишилися мати, брати і донька.
На фасаді Івангородської школи відкрили пам'ятну дошку на честь воїна.
