Тимур народився 25 лютого 1997 року в селищі Устинівка на Кіровоградщині. Його батько Юрій працював заступником голови колгоспу, а мати Тетяна – бібліотекаркою в районній бібліотеці. Хлопець навчався в Долинській загальноосвітній школі № 4.
«Пам’ятаю, як він представився вперше: Тимур Юрійович. Був височенький і міцної статури. Дуже активний та непосидючий. Завжди веселий, усміхнений і в оточенні друзів», – таким запасʼятала Тимура вчителька молодших класів Тетяна Дмитренко.
Тато помер дуже рано, мати залишилася одна з двома дітьми. Бабуся та дідусь за лінією батька – Віра та Анатолій Криворучки – вирішили забрати онуків до себе. Тимур ріс жвавим і допитливим хлопчиком, допомагав рідним по господарству.
Дідуня і бабуня – саме так Тимур називав їх, бо дуже любив. Улюбленим предметом у Тіми, як його називали вдома і в школі, була фізкультура. Хлопець обожнював футбол, грав у збірних командах міста та району.
«Мав гарну фізичну підготовку, вів здоровий спосіб життя. З усіма сусідами привітається, скаже приємні слова, пожартує. І таким він з дитинства був. Як попросиш щось зробити, завжди відгукувався охоче й якісно», – розповів двоюрідний дідусь Василь Криворучко.
Після дев’ятого класу Тимур поїхав навчатися у Знам’янку, бо там уже жили його мама зі старшим братом. Отримав диплом кухаря в професійному ліцеї, але за фахом не працював – був охоронцем, а потім вахтовим.
Першою померла бабуся, а згодом і дідусь. Залишатися в місті, де все нагадувало про них, Тимур не захотів. У 2020 році його призвали до армії. Шість місяців служив у навчальній частині в Десні, а потім підписав на три роки контракт з військовою частиною № 3029 у Запоріжжі. Періодично їхній підрозділ виконував завдання в зоні ООС.
«Коли приїздив у відпустку в Долинську, ми часто розмовляли. Я розпитував онука про плани на майбутнє, – розповів Василь Криворучко. – По закінченні контракту планував одружитися, хотів працювати в правоохоронних органах. Також збирався вступити на заочне до юридичного університету, щоб у подальшому мати перспективу підвищення по службі».
Тимур був заступником командира взводу. Колись вчителька Тетяна Дмитренко розповідала своїм учням, що Україну потрібно любити і захищати. Згодом Тимур написав їй, що неодноразово під час служби згадував її слова.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Попрощалися з Тимуром 23 лютого 2023 року на кладовищі в місті Долинська.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
