Тетяна-Анастасія народилася в селищі Івано-Франкове на Львівщині. Рідні називали її Настею. Закінчивши навчання в місцевій школі, пішла за покликом серця – служити в армію. Дівчина мріяла про військову кар’єру.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Тетяна-Анастасія служила у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Була у розвідці, мала звання «молодший сержант».
А ще на фронті дівчина зустріла своє кохання, невдовзі пара побралася.
«Настя завжди була сильною, вона ніколи не показувала, що їй важко – навіть коли була на фронті, – розповіла сестра Аліна. – Я завжди через кожну дрібницю телефонувала їй у сльозах, а вона тільки усміхалася й казала: «Алька, все буде добре, ми все вирішимо». І я знала, що поки є вона, все справді буде добре. Кожен день свого життя вона раділа. Біля неї навіть на мить не можна було засумувати – ніби всі проблеми зникали самі по собі. Ми з сестрою завжди дивилися на неї, і хотіли бути такими ж добрими до всіх, бути такими ж сильними, як вона. Всі погані ситуації, що ставалися, вона завжди переводила на жарт, щоб ніхто не хвилювався за неї. Хоча я знаю, що їй було дуже важко.
З фронту вона привезла додому песика та котика, а якби була можливість забрати всіх, вона б це зробила. Я вдячна їй за все. Вона навчила мене бути сильною, як сама була. І навіть зараз, коли її немає поруч, я часто чую її голос: «Алька, все буде добре». І мені знову стає спокійно».
Поховали військову у рідному селі.
«Дівчина сміливо захищала рідну державу у важкій боротьбі проти російського загарбника. Ми її завжди будемо пам’ятати як добру, вірну товаришку, дуже гарну та чуйну людину», – сказала односелиця Вероніка Брик.
У Тетяни-Анастасії залишилися мати, дві сестри, брат і чоловік.
