Семен народився 21 лютого 1985 року в Луганську. Там пішов у садок та початкову школу. Згодом родина переїхала до Криму – у село Чкалове, де жила бабуся хлопця. Він був доброю та турботливою дитиною, любив читати книги. Мав бойовий і впертий характер. Був цілеспрямованим і мав загострене відчуття справедливості.
Закінчив Чкалівську школу на відмінно Потім. вирушив до Євпаторії, де опанував професію «Монтажник радіоелектронної апаратури та приладів 4 розряду» та отримав диплом із відзнакою. У 2003 році Семена призвали на строкову службу, яку проходив у підрозділі зв’язку у Дніпрі. Опісля залишився там жити, влаштувався на роботу на Південний машинобудівний завод. Пізніше працював на будівництві та переїхав до міста Самар, де і зустрів майбутню дружину Вероніку.
«У 2009 році народився син Данило, а у 2013-му – донька Софія. Семен був турботливим і відповідальним батьком, завжди знав, як підтримати. Ще він був чудовим другом, який завжди прийде на допомогу», – сказала Вероніка.
У 2014 році, після окупації півострова Крим, пішов добровольцем і потрапив у 74-й окремий розвідувальний батальйон. У 2016 році підписав контракт, у тому ж підрозділі був розвідником-радіотелеграфістом. Під час АТО та ООС виконував бойові завдання на сході України. За цей період служби Семен отримав багато грамот, подяк та нагород, серед яких нагрудні знаки «За зразкову службу», «Знак пошани», «Козацький хрест» і «За взірцевість у військовій службі» III ступеня.
Повномасштабне вторгнення Семен зустрів на бойових позиціях поблизу Маріуполя. 26 лютого повідомив дружині, що їх переводять у Маріуполь тримати оборону, тож зв’язку може не бути.
«За кожної можливості писав або дзвонив зі словами «Все добре, я живий». Телефонував мало, але кожного разу намагався віджартуватися, щоб нас заспокоїти, – розповіла Вероніка. – Завершував розмову щоразу зі словами: «Ви все, що в мене є. Тримайся, кохана, та бережи дітей». Останній дзвінок пролунав 25 березня об 11:00. Сказав, що дуже сумує і сильно любить. А потім додав: «Будь готова, якщо я загину, то тіло можуть не повернуть. Тут справжнє пекло…».
Станом на серпень 2025 року тіла воїна й досі не повернули родині.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня. У квітні 2023 року на стіні гімназії №13 міста Самар, де навчаються діти оборонця Маріуполя, відкрили меморіальну дошку на честь Семена Куніна.
У нього залишилися дружина, син і донька.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
