Володимир народився 27 січня 1999 року у Черкасах. Закінчив школу №3, а потім опанував спеціальність кухаря у Черкаському професійному ліцеї переробної промисловості. Працював сушистом в одному з місцевих ресторанів. Обожнював відпочинок на природі та риболовлю. Любив готувати й часто тішив рідних смачними стравами.

«У шість років посмажив для мене яєчню на 8 березня. Із соусу зробив смайлик. Мені було дуже приємно. Коли трішки подорослішав, сам знайшов рецепт бісквітного рулета і спік його. Було дуже смачно. Дуже любив поїсти, готував м'ясо на мангалі краще за всіх», – розповіла його мати Олена.

У Володимира була можливість поїхати за кордон і працювати там, але він любив Україну, тому вирішив жити й будувати своє майбутнє на рідній землі. Вважав, що кожен справжній чоловік повинен пройти військову підготовку й бути готовим до всього.

У червні 2019 року хлопця призвали до армії. Його направили служити у військову частину 3057 Нацгвардії, яка базувалася в Маріуполі. Там він обіймав посаду кухаря, після року служби перевівся до роти матеріально-технічного забезпечення, де став водієм.

«Про службу розповідав, що важко, бо дисципліна. Але казав, що все добре, був задоволений, коли перевівся. Зрозумів, що кухня – це не те, чим хоче займатися все життя», – розповіла мама.

Любов до техніки він перейняв від батька, який займається ремонтом автомобілів.

«Дуже часто Вова проводив зі мною час у гаражі. Був у захваті, коли мав можливість щось розібрати, а потім скласти докупи. Я показував, як що робити, і у Вови це виходило. А ще він був вправним водієм. Вова мріяв відкрити власну станцію технічного обслуговування автомобілів, адже машини були його справжньою пристрастю», – розповів батько Сергій.

Паралельно зі службою Володимир навчався у Черкаському державному технологічному університеті на факультеті автомобілебудування, але, на жаль, отримати диплом так і не встиг.

«Навчався за індивідуальною формою, перейшов на III курс. Востаннє бачилися з сином, коли він приїздив на сесію в червні 2021 року. На наступну зимову сесію зі служби вже не відпустили, то син складав заліки онлайн», – розповіла мати.

Повномасштабну війну Володимир зустрів у Маріуполі, разом з побратимами боронив місто від ворога. Після прориву на «Азовсталь» був у підпорядкуванні «Азова».

«Дзвонив, як тільки почалося вторгнення, а потім не було звісток майже місяць. Ми сподівалися, що все з ним добре, і десь 2 квітня син зателефонував. Розповідав, що контужений, практично не чує, але головне, що живий», – поділилася Олена.

Останній раз рідні спілкувалися з Володимиром 1 травня.

«Вова дуже любив життя! Був веселою, життєлюбною та доброю людиною. А ще – чесним і принциповим. Ненавидів підлість. У нашій пам’яті назавжди залишиться відкритим до людей і щирим у кожному слові. Він умів дарувати усмішку та надію навіть у найважчі моменти», – сказала мати.

Оборонця посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Похований 23 лютого 2023 року в селі Червона Слобода на Черкащині.

З рідних у Володимира залишилися мати, батько, два брати, сестра, бабуся і дідусь.

 

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.