Віктор – уродженець села Глиниця Житомирської області. В дитинстві з батьками переїхав на Черкащину – в селище Чорнобай. Там навчався у школі. Закінчив Березоворудський державний аграрний технікум. Згодом працював у Києві світломонтером і верхолазом.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік проходив службу в Золотоніському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Обіймав посаду старшого стрільця взводу охорони.
«Мій чоловік був втіленням найкращого чоловіка і тата. Він був мужнім, сміливим та вірним. Він – єдине кохання мого життя. Ми були разом 19,5 років. І всі ці роки моє кохання ставало міцнішим і більшим. Тому, коли його не стало – не стало і половини мене. Він дуже любив свою роботу і гарно її виконував. Любив водити машину та займатися альпінізмом. Часто гуляв з донечкою в парку, катаючись на різних видах транспорту. Мав вірних друзів, які підтримують мене й досі», – розповіла Ірина Кузьменко.
Поховали Віктора в селищі Чорнобай на Черкащині.
У воїна залишились мама, дружина і донька.
