Олег був родом із Чернігівської області. Навчався у Куликівському професійно-технічному училищі №30, де здобув фах електрозварювальника. У мирному житті працював охоронником у компанії «ГЕОН РІВЕР». Займався спортом.
Під час війни на сході України був мобілізований. Проходив службу в 95-ій аеромобільній бригаді. Під Донецьком був тяжко поранений. Отримав інвалідність, але це не зупинило його на початку повномасштабного вторгнення знову стати на захист України.
Чоловік долучився до 1-ої окремої танкової Сіверської бригади. Обіймав посаду командира стрілецького відділення військової частини А1815. Нагороджений відзнакою президента «За участь в антитерористичній операції», медалями «За оборону рідної держави» та «Захиску Вітчизни», знаками народної пошани «Кров за Україну» й «За мужність і відвагу», а також нагрудними знаками «Золотий хрест» і «Ніхто крім нас».
«Мій брат був справедливим, хоробрим, мужнім, завжди виконував поставлені завдання. Мріяв створити сім'ю, дуже любив дітей, а вони – його. Олежка був найкращим братом, патріотом своєї Батьківщини, за яку віддав найдорожче – своє життя», – сказала Тамара Шевченко.
Олега поховали у рідному селі Вершинова Муравійка, де він народився та проживав.
У воїна залишилися мати, батько та дві сестри.
