Олександр був родом із міста Кременчук Полтавської області. Закінчив школу №6 та місцеве середнє професійно-технічне училище №6 – опанував професію автослюсаря. Після строкової військової служби впродовж 12 років працював у воєнізованій охороні МВС, а потім – на сталеливарному заводі. Із 2017 року був зварювальником на вагонобудівному заводі у Польщі. Вдома у вільний час ремонтував автомобілі.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік дочекався закінчення робочого контракту та у вересні 2022-го повернувся додому, щоб стати на захист України від російських окупантів. Від жовтня воював у лавах 115-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був водієм.
«Чудова людина, чоловік, син, люблячий тато. Дуже любив річку Дніпро та рідне місто. У нього була можливість залишитися у Польщі, але він сказав, що його дім – Україна, і це найкраще місце на землі. Любив проводити час на природі. Обожнював рибалити, але чомусь риба його не любила: вловить трошки для дворових котів хіба. Обожнював тварин, але вдома їх не було: у доньки алергія і атопічний дерматит. Тому нашого тата всі дворові коти та собаки чекали, він завжди їх годував. Тричі приїздив за рік додому на військових машинах, ремонтував їх за 3-4 дні і повертався назад», – поділилася спогадами дружина Вікторія.
Посмертно Лабунського Олександра Юрійовича нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на Алеї пам’яті Свіштовського кладовища рідного міста.
У нього залишилися батьки, дружина та донька.
