Владислав народився у місті Родинське Донецької області, ріс у селі Богуслав на Дніпропетровщині. Закінчив Павлоградський технікум Національного гірничого університету за фахом електромеханік підземний. У цей час був у ГО «Національні дружини». У 2019-му працював на шахті «Західно-Донбаська», але того ж року звільнився і здійснив мрію – долучився до лав Окремого загону спецпризначення НГУ «Азов».
Під час служби вступив до Одеського університету внутрішніх справ. У вільний час на базі вивчав 3D-моделювання, займався спортом і щовечора ходив на тренування.
До повномасштабного вторгнення Юнгер проходив сержантські курси, однак не встиг довчитися – вирушив обороняти Маріуполь. Він тоді виконував обов’язки заступника командира взводу.
«Моє кохання вбили окупанти. Наше майбутнє, нашу сім'ю, ненароджених дітей і щасливе життя до гробової дошки. Я не знаю, як на словах можна передати своє відчуття, коли ти дивишся на закриту труну, в якій твоя кохана людина. Вона стоїть на подвір'ї, куди ми приїжджали разом, у дім, де нас завжди чекали. Знаю, що буде голосно звучати, але кращої людини не було і не буде. Він був мужнім, сміливим, чесним і цей список можна продовжувати довго. З Владом вислів «як за кам'яною стіною» був найбільш точним – це приклад справжнього чоловіка і воїна. У нас було багато планів на майбутнє, яким так і не судилося здійснитися», – розповіла наречена Катерина.
«Він – Герой… Пишаюсь, що був знайомий особисто. Коли він тільки прийшов, то одразу виділявся чіткістю, впевненістю і щирістю. Він був прямий і зрозумілий. Був дуже рівною людиною», – сказав побратим Юнгера.
Старший солдат Малайчук В. посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника у селі Богуслав на Дніпропетровщині.
На Владислава чекали батьки, двоє молодших братів і наречена.
