Іван народився в місті Сарни Рівненської області. Коли хлопцю було три роки, родина переїхала до села Ревне на Київщині. Тут він закінчив місцеву школу та сформувався як особистість – допитлива, смілива, творча й безмежно віддана своїй країні.
Ще з молодших класів Іван активно займався спортом. З 4-5 класу разом із братом їздив на тренування з боксу до сусіднього села в будь-яку погоду. Мав численні грамоти й медалі за призові місця на змаганнях. Також Іван захоплювався легкою атлетикою та виборював перемоги на районному та обласному рівнях.
«Іван мав неймовірну енергію та лідерський хист. У дитинстві організовував хлопців для «походів» із саморобною зброєю, і всі слухали саме його. Учителі довіряли йому клас без нагляду, настільки відповідальною була його натура», – згадує його мати Людмила.
Хлопець перемагав на обласних етапах конкурсів з історії України. Брав участь у шкільних виставах, змаганнях декламаторів У 11 класі з однокласниками переміг у міжрайонному конкурсі відеофільмів про рідний край.
Окрім спорту та навчання, Іван професійно займався фото- та відеозйомкою, монтував відео в DaVinci Resolve, обробляв фото в Photoshop, створював мініфільми, стендап-шоу, ролики під музику. Крім того, хлопець співав у гурті та грав на гітарі. Ходив у походи, для яких сам шив речі на курсах шиття. Мав екзотичного улюбленця – павука-птахоїда.
Хлопець завжди був патріотом. Він болісно сприймав війну, адже його батько Володимир у 2014 році був одним із перших добровольців. Понад усе Іван жадав зупинити російську армію, яка окупувала наші землі. Після закінчення школи Іван переїхав до Одеси та вступив до Військової академії. Але за місяць покинув навчання, і в липні 2021 року долучився до полку «Азов».
«Івана знав ще з 2017 року, разом займалися страйкболом і тактичним альпінізмом. Він був доброю людиною, яка завжди підтримає. Справжній друг, – сказав побратим на псевдо Растішка. – В «Азов» він пішов через мене, бо в академії йому не сподобалося, і я запропонував доєднатися до полку. Вперше його побачив на базі в Юр’ївці: був в «зеленці» і худий. Я тоді крикнув йому, що він худий, як скелет, і з того часу це стало псевдо Івана. Він одразу хотів стати кулеметником і став ним у піхотному підрозділі».
Тіло воїна станом на червень 2025 року знаходиться на тимчасово окупованій території.
Посмертно Івана Молчана нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Вдома на Героя продовжують чекати мати, батько, старший брат і молодша сестра.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
