Володимиру Олександровичу був 31 рік. Він народився у місті Краматорськ Донецької області. Здобув фах техніка-технолога машинобудівного виробництва у Донбаській державній машинобудівній академії. Спершу працював експедитором, а потім – комірником на приватному підприємстві. Обожнював спорт та їзду на велосипеді. Смачно готував.
У листопаді 2022 року був призваний на військову службу. Долучився до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
«У мирному житті Володимир був веселим, товариським, працьовитим. Дуже любив свого синочка. Коли ж отримав повістку, без вагань став на захист України. Я просила його берегти себе, а він хотів, аби ним пишалися. Користувався авторитетом серед своїх побратимів», – сказала мама Світлана Носік.
Посмертно Володимир нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна на Алеї слави в рідному місті.
У захисника залишилися мама, дружина та син. Батько захисника помер від інфаркту, коли дізнався про загибель сина.
