Анатолій народився у селі Затурці Волинської області. Закінчив Івано-Франківське училище міліції МВС України. Працював у податковій поліції, пішов на пенсію у званні підполковника. Усе життя займався спортом, захоплювався рукопашним боєм. Добре володів вогнепальною зброєю. Проводив тренування з фізичної підготовки та рукопашного бою. Також любив їздити на полювання.
З перших днів повномасштабного російського вторгнення Анатолій служив інструктором у складі добровольчого батальйону оперативного реагування «Луцьк». Потім вступив до лав ЗСУ. Був навідником у 214-му окремому спеціальному батальйоні OPFOR.
«Мій чоловік, дослужившись до підполковника, у 58 років сам пішов на війну рядовим. Він казав, що потрібно, щоб захищали нашу Україну досвідченні люди, а не молодь без досвіду та знань. Не міг дивитись, як привозять загиблих молодих юнаків, у яких все життя ще було попереду. Був дуже добрим. Усі друзі, рідні та близькі знали, що він допоможе у будь-якій ситуації. Був нашою опорою, нашим захисником», – розповіла дружина загиблого Оксана.
«Павлович, наш підрозділ буде пам'ятати Вас, поки б'ються наші серця. Ви дали науку молодим і самі загинули як воїн. Підполковник МВС, який пішов солдатом в ЗСУ. Спочивайте з миром. Ми помстимося», – зазначили побратими.
Поховали Анатолія у селі Гаразджа на Волині.
У захисника залишилися дружина та дві доньки.
