Сергій родом із селища Копайгород Вінницької області. Після 9 класу вступив у Вінницький центр професійно-технічної освіти №1 та здобув професію штукатура, лицювальника-плиточника, маляра. Потім пройшов строкову військову службу, згодом хотів підписати контракт. Проте мама була проти цього рішення, тому хлопець залишився цивільним. Згодом родина переїхала до Києва. Там він влаштувався у ТОВ «Нова пошта», працював спочатку сканувальником, потім – фахівцем у депо. Колеги згадують, що він ставився до роботи дуже серйозно. Мав приємний та компанійський характер. Знаходив спільну мову з усіма та дружив з колективом.
У перші дні повномасштабного вторгнення Сергій одразу записався до лав територіальної оборони Києва. У квітні 2022 року був призваний до Збройних Сил України. Згодом став стрільцем 46-ої окремої аеромобільної бригади. Пройшов тривале навчання, перебував на кордоні з Білоруссю, поки тривала загроза наступу з того напрямку. Згодом через інтенсивні бої на Бахмутському напрямку вирушив туди. 18 квітня боєць прибув у місто Бахмут. Наступного дня він зателефонував мамі, розповів, що виходить на завдання, тому не буде на зв’язку. А через кілька днів командир повідомив їй, що сина вже немає.
«Живим тебе уявити так легко, що в смерть твою повірити неможливо. Був люблячим, вихованим і добрим. Мав багато друзів, завжди всім допомагав і ніколи нікому не відмовляв. Здавалося, що усмішка й позитивний настрій ніколи не полишали його», – розповіла Ірина Касенко, сестра загиблого.
Поховали військового в рідному селищі.
Вдома на Сергія чекали мама, сестра та бабуся.
