Олександр народився і жив у Києві. Навчався у школі №215. Закінчив вище професійно-технічне училище зв’язку «Авіант» та електроенергетичний факультет «Київського політехнічного інституту» за спеціальністю «Електричні мережі і системи». Працював на заводі «Антонов». Займався боксом, любив велоподорожі.
У 2015-2016 роках воював в АТО на Донбасі у лавах 30-ої окремої механізованої бригади ЗСУ. Був розвідником-кулеметником. Після демобілізації отримав медаль «Честь. Слава. Держава».
З першого дня повномасштабного вторгнення Олександр знову повернувся до лав Збройних Сил України. Спочатку у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова брав участь в обороні Київщини. Потім перевівся до рідної 30-ї бригади. Разом із побратимами воював на Чернігівщині, Харківщині та Донеччині. Отримав поранення, але швидко повернувся на передову.
«Наше життя з Сашою розбилось на тисячу уламків у лікарні в Дніпрі. Без надії сподіватися... Вірила у диво до останнього, але йому не судилося бути… Вірю, що обов'язково зустрінемося, це буде в кращому світі. Мій янгол, мій Саша, кохаю тебе безмежно, назавжди», – сказала дружина Поліна.
«Він був чоловіком моєї рідної сестри. Саша – янгол, я рідко зустрічала таких людей. Позивний у нього був Бабай, Бабайчик... Але очі його – то цілий всесвіт доброти, турботи. Він останнє віддасть іншим. Ніколи не був у поганому настрої, завжди посміхався. Нам дуже його не вистачає. Ми не віримо досі, що Сашко не подзвонить чи не відкриє двері та не прийде додому», – розповіла своячка загиблого Анна.
Поховали воїна на Лісовому цвинтарі у рідному Києві.
Посмертно Олександр був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вдома на захисника чекали дружина, пасинок, своячка, теща, рідні та друзі.
