Дмитро народився 30 жовтня 1995 року в селі Копистирин Вінницької області. Після школи здобув фах муляра, штукатура та плиточника: спочатку навчався в Новояворівському вищому професійному училищі, а за рік хлопця перевели до Мазурівського ПТУ. У 2017 році Дмитро підписав контракт із ЗСУ, служив у Старичах на Львівщині. Після демобілізації повернувся додому, працював різноробом. Захоплювався грою в шашки та риболовлею.
Під час повномасштабної війни, у квітні 2022 року, чоловіка призвали до Збройних Сил України. Дмитро став водієм-радіотелефоністом у лавах 38-го окремого стрілецького батальйону (в/ч А4038).
За гідну службу захисника нагородили грамотою «За сумлінне виконання бойових дій», а також відзнакою «Ветеран війни – Учасник бойових дій».
«Син був розумним, добре навчався, мав багато друзів. Завжди сумлінно виконував бойові завдання. Побратими відгукуються дуже тепло про Дмитра. Завжди намагався нам допомагати. Ніколи не скаржився ні на що. Його відповідь на будь-які мої запитання: «У мене все добре». Нам дуже не вистачає нашого Дмитрика. Вже минув час з дня загибелі синочка, а ми досі не віримо, що його немає, чекаємо, що Дімка подзвонить чи напише. Він для нас на довготривалому виїзді, де просто немає зв'язку», – розповіла мати воїна Наталія Осадчук.
Поховали Дмитра в рідному селі.
Вдома на нього чекали мама, дві сестри та брат.
