Дмитро народився 15 серпня 1998 року в селі Чулаківка Херсонської області. Навчався у школі №4 міста Гола Пристань, а також у музичній школі, грав на гітарі. Займався волонтерством, за що отримав від школи подяку. Також був легкоатлетом.
«Дмитро був відповідальним сином. Допомагав виховувати свого молодшого брата. Кожні вихідні проводив у бабусі та дідуся і допомагав їм по господарству», – розповіла мати Наталія.
Фах зварювальника опанував у Херсонському професійному ліцеї. У 2016 році юнака призвали до лав Національної гвардії. Строкову службу проходив у місті Ізмаїл на Одещині. За рік перевівся до НГУ в Херсоні.
«Син дуже любив свою країну. Захоплювався історією України. Мав хист до військової справи. З 2020 року служив в «Азові», де обіймав посаду мінометника-координатора», – сказала мама.
Коли почалася війна, Наталія одразу почала телефонувати сину в Маріуполь, але він не відповідав. Згодом усе ж зв’язався:
«Я запитала: «Війна?» – він відповів: «Так». Сказав, щоб ми приготували документи, що пізніше зателефонує і скаже, що робити», – розповіла мати.
Вони опинилися в окупації та два тижні не могли додзвонитися до Дмитра. Усі новини про те, що відбувається в Маріуполі, дізнавалися з інтернету та телебачення.
«За кілька днів він зателефонував. Я запитала, чи правда, що у них немає що їсти і дають тільки 200 грамів води на день. Він сказав, щоб ми вимкнули телебачення і не дивилися новини, бо все гірше, ніж розповідають. Сказав, що їжі в них достатньо, але я розуміла, що це неправда, – поділилася Наталія. – З того, що він мені розповів, на парковці було понад 20 машин, і не розбомбили лише три, серед яких була і його. Я відповіла, що це добрий знак – він повернеться додому на своїй машині. Дмитро сказав, щоб ми його чекали, що він за нами прийде. І попросив, аби я приглядала за його дружиною та дитиною. Потім сказав, що сидить на вежі, лише там був зв’язок. Але часу мало, бо його можуть помітити вороги. Потім телефонував дружині – казав, що квартиру, де вони жили, навпроти військової частини, бачив у новинах, і туди був прильот», – розповіла жінка.
Останній раз Деко зателефонував рідним 8 березня: привітав матір, дружину і доньку зі святом. 17 березня матері зателефонували з Патронатної служби «Азова» та повідомили, що її син поліг під час бойового завдання.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність».
Станом на листопад 2025 року тіло оборонця не знайдено і не поховано.
З рідних у Дмитра залишилися мати, батько, дружина, донька та молодший брат.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
