Микола народився в селі Яроші Полтавської області. Жив у Новомосковському (тепер – Лоза). У 2019 році закінчив 9 класів Глобинського ліцею №5. За два роки опанував у Кременчуцькому вищому професійному училищі №7 спеціальність муляра, фахівця з монтажу сталевих і залізобетонних конструкцій, електрозварника ручного зварювання. Із 2022-го працював у ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат».
У січні 2023 року хлопець пішов до ТЦК, щоб долучитися до війська та стати на захист України від окупантів. Підписав контракт і після навчання став бійцем 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Воював на посаді старшого кулеметника групи снайперів.
Влітку 2024 року Миколу Ріжка нагородили нагрудними знаками: «За відвагу в службі» та «За відвагу», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Микола дуже любив і поважав своїх рідних, був найкращим помічником у господарстві. Мав хист до техніки. Був істинним другом для тварин. Захоплювався спортом, вдосконалював себе тренуваннями на спортивному майданчику. Загартовував тіло, виховував у собі силу духу та волі.
Із початку повномасштабного вторгнення російських загарбників Микола прагнув боронити Україну, бо вважав неприйнятним для себе відсиджуватися в тилу. Найбільшим бажанням юнака було потрапити до незламної, нескореної бригади «Азов». Перебуваючи на передовій, виявляв мужність і героїзм. Мав невимовно сильний, звитяжний дух воїна. Він був незламним патріотом своєї країни», – так описали Миколу рідні та близькі.
Поховали захисника на кладовищі села Кордубанове на Полтавщині.
У нього залишилися бабуся Тетяна Іванівна та дідусь Микола Семенович Теслевичі.
