Валерій народився 23 липня 1991 року в місті Покровськ Донецької області. Мав професійно-технічну освіту і вже з 18 років працював у шахтоуправлінні «Покровське». Чоловік любив свою роботу та залишив її лише тоді, коли бої почали розгортатися геть поряд. На дозвіллі любив рибалити. Входив до складу фан-клубу «Шахтаря» та їздив уболівати за команду до різних міст України.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, дружина Валерія разом із дітьми виїхала до Дніпра. Вмовити чоловіка покинути Донеччину вдалося лише у серпні 2024-го. Валерій майже одразу влаштувався на роботу у «Новій пошті».
«Він до останнього мав надію, що місто вистоїть, що війна завершиться. З роботою пощастило: він мав характер веселий, комунікабельний, тому з колегами спільну мову знайшов швидко. Ну і фізично робота на пошті, порівняно із шахтою, звісно, значно легша. Переживав, що не розбереться з комп’ютерами, програмами, але швидко все опанував. Чоловік був добрим, не сварливим, але з характером – упертим. На роботі його запам’ятали як веселуна, що ніколи не скаржиться на складнощі життя. Втім, він все ж мріяв повернутися до свого покликання – роботи на шахті. А ще дуже хотів придбати власне житло якомога далі від лінії фронту, Донбасу. На сході він почувався не в безпеці. Уже раз втративши все нажите, не хотів, щоб це повторилося. Його мотивацією було забезпечити дітей всім необхідним, захистити їх», – розповіла дружина Катерина.
Валерія мобілізували у вересні 2024 року. Після навчання він став помічником мінометника у лавах 236-го окремого батальйону 129-ї окремої бригади ТрО. З кінця жовтня вже брав участь у боях: Межове, Іскра, Нововасилівка, Костянтинівка, Зелене Поле.
«Розповідав, що від «нуля» досить далеко, хлопці хороші, роботу роблять важливу. Валерка був навідником міномета. Його командування хвалило, казали, що був влучним, гарно наводив. Розповідав, що перший вихід був страшним: на їхню позицію виїхало два БТРи. Замість того щоб відійти, почали відстрілюватися. І відстрілялися, впоралися. Далі теж було страшно, але там тільки дурень не боїться», – додала дружина.
Поховали Валерія у місті Дніпрі.
У нього залишилися дружина Катерина, донька Карина та син Ростислав.
