Олександр – уродженець міста Суми. Закінчив школу №26. Потім отримав фах оператора комп'ютерного набору в місцевому технікумі. З 18 років він почав працювати та заробляти на життя, вчився всьому сам. Його професією було виготовлення меблів. Паралельно своїй основній діяльності працював на підприємстві АТ «СМНВО-ІНЖИНІРИНГ» на посаді охоронця.
Під час повномасштабного вторгнення, у лютому 2023 року, чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив у 58-ій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Був водієм стрілецької роти зв'язку. Отримав поранення на Донеччині, після відновлення повернувся на передову.
«Він був найкращим татом і чоловіком. Був добрим, піклувався про сім'ю, чуйний, щирий, працьовитий. Усе своє життя мріяв мати міцну сім'ю, купити квартиру та бачити, як ростуть його діти. Він був прикладом для наслідування і завжди вкладав усе найкраще в дітей і намагався дати їм усе, що міг. Ми дуже любили одне одного та підтримували, все намагалися робити разом і вільну хвилинку проводити з сім'єю. Я пишаюся своїм чоловіком і вдячна життю за те, що ми щасливо прожили разом 6 років. Це дуже мало, бо мріяли, як кажуть, «померти в один день». Але я знаю, що він завжди поруч і колись на небі ми зустрінемося, а поки я виконаю нашу мрію і виховаю гідно наших дітей», – розповіла дружина полеглого бійця Ірина.
Поховали Олександра на Алеї Слави Баранівського кладовища в рідному місті.
Вдома на нього чекали дружина, син і донька, про яку він так мріяв, але так і не встиг побачити, адже вона народилася після його загибелі.
