Народився Павло на Житомирщині. Здобув освіту муляра. Останнім часом працював на заводі «Прогрес» у місті Бердичеві.
Під час повномасштабного вторгнення боронив країну в складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Згодом обійняв посаду сапера 21-го окремого саперного батальйону.
За свою службу воїн мав низку нагород: медаль «За оборону Вугледара», нагрудний знак «Ветеран війни», медаль «За хоробрість у бою», нагрудний знак 72-ї ОМБр «Україна або смерть», медаль «Хрест 60 ОМБр»
«У мене п’ятеро дітей. Паша був найстаршим. З дитинства мріяв бути військовим. Захоплювався рибалкою, футболом та історією, перечитав усі книги про війну. Дуже любив сестер і брата. Завжди допомагав меншим. В 17 років працював на заводі. Мріяв зібрати кошти та купити собі будинок, хотів і мені купити квартиру. Коли вже був військовим, зустрів дівчину своєї мрії. Мріяв одружитися. Але не встиг. За тиждень до подачі заяви до РАЦСу син загинув у віці 20 років», – розповіла мама Алла.
Поховали захисника на Дмитрівському кладовищі рідного селища.
У Павла залишились мама, троє сестер і брат.
