Денис родом з Донеччини. Мешкав у місті Українськ. З дитинства мріяв стати військовим, тому після школи й обрав цей шлях. Навчався у Львівській національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Був завзятим патріотом.
Після випуску молодого офіцера відправили на службу у Збройні сили України. Брав участь в ООС.
Під час повномасштабної війни Таліб захищав Україну у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Командував взводом. У квітні його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
«На війні життя змінюється, але краще бути там, ніж у тилу. Мене злять люди, які, знаючи, скільки воїнів гине, спокійно сидять, бухають, матюкаються. У нас там помирають, а вони тут веселяться. Я ще розумію, якби вони робили щось для армії, а то хлопці, яким 20 років, мають гинути», – розповідав Денис в інтерв’ю у липні 2022 року.
«Він був фартовий та хлопець із сталі. Відповідальний і завжди піклувався про своїх підлеглих, мав не одне поранення і весь час поспішав до побратимів. Мріяв після війни оберігати свою двоюрідну сестру від хлопців», – розповіла тітка Маргарита, яка виховувала Дениса після смерті його матері.
Поховали офіцера у смт Шевченко на рідній Донеччині.
У Дениса залишилися тітка, двоюрідні сестри та двоюрідний маленький братик.
