Володимир Васильович родом з міста Гуляйполе Запорізької області. З дитинства хотів стати військовим, намагався вступити до відповідного навчального закладу, але не вийшло, тому пішов іншим шляхом – через армію. Після строкової служби працював у різних охоронних структурах, зокрема банків і великих компаній. Останнім місцем роботи була «Нова пошта» у Запоріжжі. Захоплювався риболовлею та зброєю.
У 2015 році чоловік був мобілізований до ЗСУ та брав участь в АТО. Служив у багатьох гарячих точках. Потім підписав контракт. Ранок 24 лютого 2022 року Володимир зустрів на східних кордонах України, де вогнем ствольної артилерії зупинив ворога. Він був командиром гармати самохідного артилерійського взводу 55-ої окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ».
За словами дружини загиблого, підлеглі називали його «мамкою». Це прізвисько саме по собі багато про що говорить, адже його бригада і товариші були для нього не меншою родиною, ніж реальна сім’я. Він був сильним чоловіком як фізично, так і характером. Спокійним, турботливим. Любив, щоб вдома було тихо і затишно.
За тиждень до загибелі Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІ ступеня.
Поховали Володимира у Запорізькій області.
Вдома на нього чекали дружина та донька.
