Єгор народився у місті Вільногірськ Дніпропетровської області. Навчався у місцевій школі №4. У 2014 році закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Захоплювався спортом та мав хорошу фізичну форму. Любив готувати. Разом із нареченою Каріною мріяли купити квартиру в Києві, після війни народити дітей і жити із задоволенням, виховуючи маленьких незалежних українців.
У 2015 році Єгора прийняли на службу до органів внутрішніх справ, а на початку 2023 року він як інструктор долучився до лав Національної поліції України у складі полку «Луганськ-1». Згодом служив у штурмовому полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Виконував бойові завдання у найгарячіших точках лінії фронту.
«Коли приїжджав до нас додому, а ми живемо у приватному секторі, завжди допомагав у всьому. А роботи тут завжди багато… Як казала на нього мама, «моя паличка-виручалочка». Коли Єгор вчився в інституті та приїжджав на вихідні додому, завжди допомагав мамі Людмилі готувати їжу – зокрема, щоб взяти з собою на наступний тиждень. Дружина навчила його готувати все, навіть пекти печиво та різні витребеньки. Це стало його хобі. Він міг би стати непоганим кухарем, кулінаром», – поділився спогадами батько Юрій.
«Він був доброю, життєрадісною людиною, мав великі плани на майбутнє… Вчився новому, підвищував професійний рівень, а своїми знаннями ділився з молодшими», – розповіла колега Єгора.
Поховали захисника на Алеї Слави в його рідному місті.
У Єгора залишилися батьки, молодші брат і сестра, син і кохана дівчина. Тато Єгора також боронить країну у лавах ЗСУ.
