Михайло народився в селі Білашів Рівненської області. Закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, де здобув професію інженера-будівельника. Жив із родиною у місті Боярка Київської області. Займався підприємницькою діяльністю у сфері будівництва. Дуже любив риболовлю, захоплювався водінням автомобілів. За кермом проводив дуже багато часу і був відмінним водієм.
З початку повномасштабного російського вторгнення чоловік захищав столичну область від окупантів. Був нагороджений Боярським міським головою за активну участь у захисті Київщини під час активних бойових дій. Згодом служив у 25-ій бригаді охорони громадського порядку імені князя Аскольда Національної гвардії України. Обіймав посаду командира стрілецького взводу стрілецької роти.
«Він був найкращим абсолютно у всьому. Таких, як мій чоловік, немає і більше не буде. Завжди готовий усім допомагати, ніколи нікому не відмовляв. Був дуже комунікабельний, знаходив мову з усіма, мав дуже багато друзів. Ми прожили з ним 16,5 щасливих років, у нас не було «я», або «ти», завжди було «ми». Дуже любив мене і дітей. Найбільше часу проводив з найменшою донечкою, вона була з ним скрізь: і на роботі, і за кермом, і під час риболовлі... Він був щирий, веселий та справжній, ніколи нічого не боявся і з перших днів війни став на захист Київщини, пізніше продовжив захищати Батьківщину в лавах НГУ. Він завжди повторював одну і ту ж фразу: «Якщо я не піду усіх нас захищати від ворога, я не зможу в майбутньому дивитися в очі своїм дітям». Не знаємо, як далі жити без нашого Мішки...», – розповіла Марина Савчук.
«Михайло був справжнім Героєм і взірцем для своїх бійців, він сам ішов у бій, ведучи свій взвод», – додали його побратими.
Поховали офіцера в селі Розваж на Рівненщині. Там він провів своє дитинство, там поховані його рідні.
Михайла Савчука нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У захисника залишилися батьки, дружина та дві доньки, яким на момент загибелі тата було 15 і 3 роки.
