Олександр народився і жив у місті Біла Церква Київської області. Навчався у Білоцерківському національному аграрному університеті, здобув професію менеджера зовнішньоекономічної діяльності. У мирному житті працював на будівництві в Україні та за кордоном. Любив спорт, займався футболом.
2015 року чоловік добровольцем поїхав на війну. Був снайпером окремої тактичної групи «Браконьєри» УДА. Після 24 лютого 2022 року передавав свої знання і вміння снайперському підрозділу 132-го Білоцерківського батальйону 114-ої окремої бригади територіальної оборони.
«Залізняк був справжнім патріотом, доброю і чуйною людиною, гарним сином, другом і побратимом. Любив та поважав батьків, рідних і друзів. Завжди знаходив час усіх навідати, коли приїздив у відпустку, нікого не забував, усім приділяв увагу і знаходив хоч хвилинку для спілкування», – розповіла його подруга Оксана Бондаренко.
«Активний учасник Революції Гідності, друг Залізняк взяв до рук зброю у 25 років, щоб стати на захист нашої землі. Із року в рік відточував свою майстерність як снайпер. Як справжній воїн Залізняк і загинув – на полі бою, отримавши несумісне із життям поранення. Він був дуже щирим та відвертим побратимом. Ніколи не залишався осторонь, завжди був готовий прийти на допомогу. Трохи непримітний та мовчазний, мабуть, яким і варто бути снайперу, і водночас такий світлий і неймовірно свій. Здавалося, що він не знав страху, йому під силу були будь-які завдання. Нам важко писати про Сашка в минулому часі. Важко, тому що нам досі не вкладається в голову те, що його більше немає поруч», – написали його побратими з підрозділу «Браконьєри».
Посмертно Олександра нагородили відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Поховали воїна на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр» у Білій Церкві.
У воїна залишилися батьки, рідні, безліч друзів та побратимів.
