Ігор народився 29 червня 1992 року в Івано-Франківську. Навчався у ліцеї №6, а згодом – у Коледжі електронних приладів Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У дитинстві займався карате, а в юності захопився мотоциклами: швидкість і дорога були його стихією, улюбленою справою, що дарувала йому відчуття волі.
У 2014–2016 роках воював у зоні АТО, був добровольцем у батальйоні «Івано-Франківськ». Згодом очолював відділ роздрібної торгівлі в компанії «Лігос».
Після повномасштабного вторгнення Ігор знову став на захист країни. Обіймав посаду командира десантно-штурмового відділення 78-го окремого десантно-штурмового полку.
«Юнак із гарячим серцем і впертим характером. Він завжди був прямим і справедливим. Тим, хто не терпів брехні, хто не оминав труднощів і ніколи не зраджував себе. Він нічого не боявся – ні болю, ні ворога, ні тиші після бою. Його наполегливість дратувала тих, хто звик здаватися, а його віра надихала тих, хто сумнівався. Він міг жартувати під обстрілами, підставити плече, коли в когось опускалися руки. Він завжди йшов уперед, навіть коли не залишалося сил. Робив це не для слави, не для відзнак, а тому що вірив – Україна того варта», – розповіла мама Мирослава.
За мужність і відвагу захисника нагородили почесною відзнакою «За оборону Маріуполя», нагрудним знаком «Золотий хрест», відзнакою міського голови Івано-Франківська «За честь і звитягу», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня та присвоїли звання «Почесний громадянин міста».
Поховали Ігоря в Івано-Франківську.
У нього залишилася мама, яка втратила єдиного сина.
