Дмитро Шрамко народився в селі Байрак на Полтавщині, закінчив місцеву школу. З 2018 року проходив військову службу у Миколаєві за контрактом, був командиром машини відділення морської піхоти. Пізніше навчався у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців на механіка.
«Якось Дмитро неочікувано приїхав у відпустку. Я за ним дуже сумував, бо Діма для мене був не тільки братом, але і за батька. Тому я в той момент плакав від радості. Діма мав добре серце та щиру душу. Допомагав мамі та мені в усьому. Ніколи не показував свою слабкість, цієї якості я навчився у нього», – розповів молодший брат Сергій.
Повномасштабне вторгнення Шрам зустрів під Маріуполем. Згодом Дмитро з побратимами передислокувалися до міста.
«Останній раз ми спілкувалися 4 березня, на його день народження. Я тільки встиг привітати, і зв'язок обірвався. Я думав, що Діма пізніше зателефонує, але була тиша. Я зміг знайти братового побратима і через нього дізнався, що з Дімою все добре. А 24 березня нам стало відомо про загибель. Ні я, ні мама не могли в це повірити. Адже напередодні побратим передавав нам привіт від Діми. Скажу чесно, я не вірив до останнього, оскільки тіла не було. Я шукав, розпитував, але це просто була ілюзія. Брата на цій землі немає, але він назавжди залишиться в моєму серці», – сказав Сергій.
Молодшого сержанта Дмитра Шрамка посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на червень 2025 року поховати воїна досі не можуть, бо тіло знаходиться на окупованій території.
Вдома на Дмитра чекали мама, яка померла у 2024 році, та брат.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
