Євгеній народився 23 березня 1995 року в селі Герасимівка Роменського району Сумщини. Навчався у школі №7, а потім закінчив Роменський фаховий коледж Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Вищу освіту здобув у Харківському національному університеті радіоелектроніки на факультеті «Системи технічного захисту інформації». Захоплювався автомобілями. Разом із батьком працював на будівництві у місті Дніпро.
З початком повномасштабного вторгнення, маючи проблеми зі здоров'ям, допомагав теробороні, а згодом долучився до Збройних Сил України. Служив у зенітному відділенні 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
«У Жені був порок серця, і в 10 років його прооперували. Колись він хотів навчатися на військовій кафедрі, але ми його відмовили через проблеми зі здоров'ям. Проте, коли почалося повномасштабне вторгнення, він добровільно пішов захищати країну. Пам'ятаю, як 8 березня приніс мені та сестрі шоколадку і сказав: «Мамо, я йду в тероборону. Тільки треба повчитися і я повернуся». Він поїхав, ми зідзвонювались. А потім кажу чоловіку: «Давай наберем його по Вайберу, бо давно не бачила й дуже скучила». Дзвонимо і бачимо, що він вже у військовій формі. Син воював у гарячих точках, у нього було поранення, але він завжди мене заспокоював», – розповіла мама захисника Наталія.
У своєму останньому бою Євгеній збив декілька дронів і захистив не тільки побратимів, але й бойові машини. Таким було його останнє повідомлення дружині: «Зате, ми врятували САУ».
Поховали воїна у рідному селі.
У нього залишилися батько, мати, дружина та сестра.
