Олексій народився в селі Вишнівка Вінницької області. У дитинстві переїхав з родиною до села Склименці на Черкащині. Там закінчив школу. Потім перебрався до столиці. Здобув вищу освіту в НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю «Інженерна механіка». У студентські роки був учасником Революції Гідності. Закінчив навчання на розробника сайтів, писав дипломну роботу. Цікавився історією, шукав інформацію про прадідів, які воювали у Другій світовій. Займався спортом на брусах. Захоплювався військовою справою та зброєю. Останнім місцем роботи була компанія «Стандарт-ПАК Центр» на Київському інноваційному терміналі «Нової Пошти», де працював на посаді слюсаря-ремонтника.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік пішов до військкомату. Батькам сказав: «Тату, хто як не я? Я їх в селі чекати не буду. Це не та нація, яку можна пустити і якій можна довіряти. При цій нації розвитку в України немає, майбутнього немає. Майбутнє України – європейське». Згодом був мобілізований до ЗСУ. Проходив службу в лавах 65-ої окремої механізованої бригади. Обіймав посаду заступника командира роти по озброєнню. З початку липня 2023 року виконував обовʼязки командира роти.
За час служби Олексій був нагороджений медалями «За заслуги» та «Ветеран війни», а також грамотами, серед яких – «За сумлінне виконання бойових завдань, особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті українського суверенітету».
«Олексій був дуже добрим і веселим, завжди жартував. У рідних та друзів багато спогадів про нього, від яких зʼявляється посмішка на обличчі. Пішов у військкомат добровільно ще 24 лютого 2022-го. Залишив свої дані і чекав. Він прийняв рішення захищати нашу Батьківщину ще до початку повномасштабного вторгнення, інакше не міг. Завжди казав, що все буде добре, підтримував і оберігав свою сім’ю», – розповіла дружина офіцера Катерина.
Поховали воїна в селі Склименці на Черкащині.
В Олексія залишилися батьки, брат, дружина, донька 2023 р.н., інші рідні та друзі.
