Народився Олександр на Сумщині в місті Охтирка. Мав середню спеціальну освіту. Фактично все життя працював на залізниці. Захоплювався атлетизмом, зварюванням металевих деталей. Любив історичну літературу та спортивні змагання.
Під час повномасштабного вторгнення боронив країну на посаді сержанта з матеріального забезпечення 1-ї танкової роти танкового батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
За свою службу воїн нагороджений відзнакою Президента «За оборону України» та нагрудним знаком «Ветеран війни»
«За деякий час до своєї загибелі тато приїздив у відпустку, до родини, друзів. В очах – радість, на обличчі – усмішка… Жодного слова про те, що важко, про те, що тяжко, про те, що страшно… Мить вдома завершується, час прощатися... Однак ми з ним так цього і не зробили. Можливо причиною цього були амбіції один перед одним, хоча скоріш за все – дурість. За це болить та все ще гріє думка про те, що ти пишався б своїм життям, тату, як пишаємось тобою ми... справжні друзі, кохана людина, діти, які в кінцевому результаті завжди розуміли тебе, реалізовані мрії… Це цінності, це сенс. Дякую за те, що ти був, Papi», – розповів син Руслан.
Поховали захисника на Успенському кладовищі міста Охтирка Сумської області.
В Олександра залишились сестра, дружина, син та дочка.
