Сергій народився у молдовському місті Кишинів. У 3 роки переїхав із родиною до села Золоті Пруди Донецької області. Там навчався у школі. Згодом закінчив Донецьке культурно-просвітницьке училище. Працював за робітничими професіями в Донецьку, потім – на шахті «Свято-Покровська». Захоплювався спортом, зокрема, важкою атлетикою та воркаутом. Брав участь у змаганнях. Займався вокалом та музикою, грав на гітарі та баяні.
До повномасштабної війни чоловік пішов на службу за контрактом до лав Військово-морських сил ЗСУ. Служив у 35-ій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Від початку вторгнення разом із побратимами продовжував воювати проти окупантів. Брав участь у звільненні Херсонщині, потім виконував бойові завдання під Вугледаром та Авдіївкою на Донеччині.
«Сергій завжди мріяв служити у морській піхоті, як його рідний дядько. Хлопця вабила військова дисципліна, фізичні навантаження та наполегливі тренування – адже все це було способом його життя. Як згадують вчителі Сергія, він із дитинства був надзвичайно активним: будь-які заходи чи змагання не обходилися без його участі. Займався у секціях карате-до, легкої та важкої атлетики. Мав гарний голос та відрізнявся творчою вдачею. Він мріяв, аби його діти жили на вільній землі, щоб ніхто не міг диктувати їм, як жити у своїй країні. Сергій поставив своє життя стіною проти зла… «Через біль, але ми своє відстоїмо», – говорив Сергій… Вічна шана та вічна пам’ять Герою», – розповіли в Олександрівській селищній військовій адміністрації.
«Дуже гарна, хоробра людина з великої літери», – зазначила подруга родини Наталя Дорогавцева.
Поховали морпіха в селі Золоті Пруди на Донеччині.
У Сергія залишилися мама, брат, сестра, дружина, четверо дітей, рідні та безліч друзів.
