Андрій народився в місті Ромни Сумської області. Здобув середню спеціальну освіту в місцевому училищі. Служив у підрозділі МНС, згодом працював токарем. Останнє місце роботи – ТОВ «Техно- Маш-Сервіс». На дозвіллі любив рибалити й читати.
Чоловік вирішив піти на фронт ще до повномасштабного вторгнення. Підписав контракт із Збройними Силами України. Служив у 66-ій окремій механізованій бригаді. Був механіком-водієм танкового батальйону. Воював на території ООС. Після 24 лютого 2022 року разом із побратимами продовжував боронити Батьківщину від російських окупантів.
«Мій чоловік був найкращим токарем міста та майстром на всі руки. Йому підкорилися майже всі будівельні професії. Бажав найкращого для свого сина й онучки. Хотів, щоб вони росли та будували своє майбутнє у вільній, незалежній державі. Тому, не чекаючи повістки, без тіні сумніву пішов захищати Батьківщину. Він аргументував свій вчинок тільки трьома словами: «Я потрібен там», – розповіла Валентина Ставнича.
Посмертно Ставничий Андрій Антонович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Його поховали на центральному цвинтарі рідного міста.
У Героя залишилися мама, брат, дружина, син, онучка, невістка.
