Владислав народився 3 жовтня 2001 року в місті Хмельницький. Навчався у ліцеї №17 та ліцеї №1 імені Володимира Красицького. Був молодший сином у родині й завжди рівнявся на старшого брата. Ріс сміливим і волелюбним. Завжди прагнув бути самостійним, будував плани на майбутнє. Якщо на шляху ставала якась перепона – він сміливо її долав. Здобув вищу освіту у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Фінанси, банківська справа, страхування».
«Він любив життя та насолоджувався кожним моментом, будь-то звичайна прогулянка парком чи містом, кава в улюбленому ресторані, перегляд фільму з чіпсами та колою, або ж їзда на велосипеді – так щоб вітер свистів у вухах. І ще любив книги: купував і читав, щойно була можливість. Міг годинами ходити по крамниці чи ринку і переглядати книги, щоб знайти саме ту, яка знайде відгук у його серці», – розповіла мама Тетяна.
Ще одним захопленням Владислава була зброя. Спочатку це були компʼютерні ігри (різні місії порятунку), а згодом – стрільба в тирі. Він мріяв стати снайпером і після повномасштабного вторгнення зробив це.
У перший день вторгнення Владислав записався до загону ТрО міста Києва. Згодом склав присягу та у лавах ЗСУ служив на Запорізькому напрямку. Пройшов навчання та став снайпером у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Перший бойовий досвід отримав у боях під Бахмутом восени 2022 року.
«Влітку 2023 року Влад пройшов складний відбір і потрапив до легендарної 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Саме тут він хотів бути – разом з найкращими, сміливими та досвідченими, натхненними та відважними, такими ж як і він, – сказала мама захисника. – Він завжди мав власну думку і не боявся її відстоювати. Якщо брався за якусь справу, то завжди йшов до кінця. Його мужністю захоплювалися, на нього рівнялися, його думку враховували. Він був справжнім воїном, другом, побратимом».
Владислав боронив Україну на різних ділянках фронту. Постійно вдосконалював вміння. Воював під псевдо Lark – це був його нік у комп’ютерних командних іграх.
«Я пишаюся своїм сином! Він з честю пройшов свій земний шлях і загинув як Герой – зі зброєю в руках на захисті своєї Батьківщини. Він жив з відкритим серцем, щирою посмішкою та непохитною вірою у справедливість, із мріями про вільну та незалежну Україну. І віддав за це своє життя», – додала мама.
Поховали воїна у рідному місті на Алеї Слави.
Посмертно Владислава нагородили Орденом «За мужність» III ступеня.
Вдома на нього чекали мати, батько, старший брат і племінник.
