Дмитро народився в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Закінчив там школу №94. Потім здобув фах техніка-технолога у Криворізькому металургійному фаховому коледжі Державного університету економіки і технологій. Ще зі школи займався і розвивав здібності у гумористичному напрямку. Писав сценарії та виступав.
«Активніше він почав займатися цим вже у студентському КВК, де знайшов групу однодумців. Жив цим. Приходив додому пізно ввечері і замість того, щоб лягати спати чи готуватися до занять, забирав у мене комп'ютер і ретельно опрацьовував сценки, які вони разом із своїм колективом підготували, редагував і друкував їх для наступних репетицій. Щасливий повертався додому, бо вдалося розсмішити багато людей, які прийшли подивитись гумористичну виставу. Він завжди був веселим, душею будь-якої компанії. Під час навчання почав брати участь у місцевих стендапах. Перший був для нього дуже важливим. Він приніс додому флешку з афішою свого виступу та надрукував багато аркушів, які потім розклеїв на стовпах району, де ми жили», – розповів молодший брат Данило.
Дмитро працював на Криворізькому металургійному заводі «АрселорМіттал».Коли почалася повномасштабна війна, пройшовся по усім районним ТЦК Кривого Рогу. Йому відмовляли, адже на той момент мав маленьку донечку. Дружина Дмитра організувала волонтерську допомогу для вимушених переселенців з Херсона та Миколаєва. Дмитро допомагав їй у цьому. Але через рік йому все ж таки вдалося долучитися до війська. Служив зовнішнім пілотом розвідки артилерії 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» НГУ. Воював у Серебрянському лісі, пройшов бої під Білогорівкою, бої за Нью-Йорк, Неліпівку, Леонідівку, приймав участь у відбитті штурмів в районі Сухої Балки, Петрівки та Щербинівки на Донеччині.
«Для родини Діма був стовпом, на якому все трималось. Для сім'ї був люблячим батьком маленької донечки Софії, люблячим чоловіком, справжнім прикладом того, яким повинен бути чоловік. Наставником для молодшого брата та його захистом. Неодноразово рятував мені життя ще у юному віці. Коли я виконував бойові завдання, він знаходив можливість спостерігати за моєї позицією, щоб до неї не підійшов противник. Багато чого не розповідав, щоб менше переживали за нього. Завжди був усміхнений, ніколи не відмовлявся від поставлених завдань і підтримував своїх побратимів. Навчив дуже багато новачків своїй справі. Зберіг багато життів своїми діями та знищив багато ворогів. Був сильним воїном. Навіть перед останнім завданням, відчуваючи, що його може чекати загибель, вийшов на завдання дивлячись смерті прямо в очі», – сказав Данило. Зараз він боронить Україну в складі 12-ої бригади спеціального призначення «Азов».
Дмитро посмертно нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Кривий Ріг» і нагородним ножем.
Похований воїн на Центральному кладовищі міста Кривий Ріг.
У Дмитра залишились мама, дружина, донька, бабуся, молодші брат і сестра.
