Вардгес народився і жив у місті Запоріжжя. Закінчив місцевий Класичний приватний університет та здобув дві освіти за професіями: магістр права та економіст. До повномасштабного вторгнення займався комерційною діяльністю у сфері озеленення міст та вів активну боротьбу в правовій галузі з корупційними схемами в державних закупівлях. Мав за плечима 42 перемоги в Антимонопольному комітеті України. Займався благодійністю. Любив спорт. Тренувався в залі та займався греко-римською боротьбою, коли мав вільний час. Хоча його в нього завжди було мало, адже повністю віддавав себе своїй справі.
Допомагав історичній батьківщині Вірменії, коли в 2020 році там була війна. Любив Вірменську апостольську церкву в місті Запоріжжі, допомагав, якщо була в цьому необхідність. Багато подорожував, зокрема і Європою. Щоразу повертаючись додому, завжди повторював слова вдячності тій чи іншій країні за досвід, красу, архітектуру тощо. «Але мені час додому, у мене є інша», – говорив він, маючи на увазі, що ніколи не обміняє Україну на жодну іншу країну.
У червні 2022 року Вардгес добровільно вступив до лав ЗСУ, щоб захистити свій дім та близьких від російських окупантів. Службу проходив у 43-ій окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду головного сержанта взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.
За гідну службу Вардгес був відзначений низкою нагород, зокрема: відзнакою Президента України «За оборону України», відзнакою командира 43 ОМБр «Щит хоробрих», Грамотою пошани та скорботи і багатьма іншими посмертними нагородами.
«Вардгес був дуже справедливою людиною. Інколи занадто. Я не знаю таких чесних людей, як він. Він дуже любив Україну, дуже. Завжди каза: хто, як не я. Я була старшою за нього, але ніколи це не відчувала, він піклувався про мене завжди, завжди казав, що колись його не буде поруч і я повинна бути сильною. Він дуже хотів, щоб після нього щось залишилось. Коли почалась війна, з першого дня він пішов допомагати з обороною міста. Ми його взагалі не бачили. Я дуже пишаюсь своїм братом, дуже... завжди пишалась і завжди буду ним пишатись. Він міг зробити ще дуже багато в своєму житті, але він не встиг... Дуже хочу, щоб люди завжди знали і пам'ятали, якою гіркою ціною обходиться ця війна…» – розповіла його рідна сестра Вардуі.
Поховали захисника на Алеї загиблих Героїв Капустяного цвинтаря міста Запоріжжя.
У Вардгеса залишились батьки, сестра, двоюрідні брати, племінники, одного з яких він не встиг побачити. Своєї сім'ї Герой так і не встиг створити.
