Родом боєць з Рівненщини, міста Костопіль. Закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж, де здобув фах столяра-будівельника-тесляра. Працював у будівельній сфері, їздив на заробітки. Останнім часом працював на Костопільському підприємстві з виготовлення блоків.
В перші дні повномасштабного російського вторгнення Олександр активно допомагав місцевій територіальній обороні. Брав участь у приготуванні підвальних приміщень для укриття. Через деякий час прийняв рішення вступити до лав ЗСУ. У серпні 2022 року був мобілізований. Пройшов навчання. З 26 жовтня 2022-го брав участь у боях поблизу Білогірки Херсонської області, Озарянівки, Кліщіївки, Никифорівки та Благодатного Донецької області у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади. Обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника, 2-го аеромобільного взводу 1-ї аеромобільної роти 1- го аеромобільного батальйону.
«Олександр був сміливим, мужнім. Завжди допомагав усім, хто цього потребував. Де б не був Саша, там завжди панував сміх, він дуже любив жартувати. Мав дуже багато планів та мрій, які, на жаль, не встиг втілити в життя. Він говорив: «Я не можу залишатись вдома, багато зовсім юних хлопців пішли на війну, моє місце також там». Він з усіх сил намагався потрапити в десант, і його мрія збулася. 31 грудня 2022 року був дуже страшний бій, з усієї групи вижили лише Саша та його побратим, після цього йому дали відпустку на тиждень. Через місяць після відпустки Саша загинув», – розповіла дружина Наталія.
«Ткач був супервоїном, одним з найкращих», – сказав побратим.
«Ткач був хорошою людиною, добрим, сміливим воїном, всі брали його в приклад. Його рекорд в нас так і ніхто ще не побив, 30 пострілів з РПГ за ніч», – додав інший побратим.
Посмертно Олександр Ткач нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на кладовищі «Нове» в місті Костопіль.
В Олександра залишились дружина, син і мама.