Андрій народився 12 травня 1994 року в селі Попівка в Сумській області. Його разом із молодшим братом Дмитром виховували матір і бабуся.
«Я працювала, а вона виховувала онуків, – розповіла мати Людмила. – І перш за все привчала їх до самостійності. Потім мама померла. Згадую випадок: Андрію тоді було 14 років, меншому шість, а мені на роботі запропонували путівку на море – і вони самі поїхали. Ось таким в підлітковому віці самостійним був Андрій, а ще дуже відповідальним».
Хлопець закінчив 11 класів місцевої школи, але не пішов на випускний.
«Я і його класна керівниця вмовляли, як могли, але він був принциповим і непохитним у рішенні. Сказав, що йому шкода витрачати гроші на веселощі. «Краще віддай їх мені на навчання», – це були слова мого сина», – поділилася Людмила.
Андрій навчався у Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка на вчителя фізичної культури. Займався плаванням, бігом, рукопашним боєм. Матір розповіла, що одного разу хлопець приїхав додому без передніх зубів, бо бився без капи.
Одразу після закінчення вишу, навесні 2016-го, Андрій пішов на строкову службу за контрактом у військовій частині 3018 у Гостомелі. Воював на Донеччині, був снайпером. Там перетнувся з військовослужбовцями полку «Азов»:
«Вони сказали, що Андрію треба до їхнього підрозділу. І під час чергової відпустки син замість того, щоб вдома відпочивати, в серпні 2020 року поїхав до Маріуполя складати нормативи. В «Азові» обіймав посаду оператора 2-го протитанкового відділення взводу вогневої підтримки. Сину дуже подобалася служба», – розповіла матір.
Коли почалася повномасштабна війна, Танто дуже переймався за близьких: брат навчався у Сумах, матір була в Києві, а кохана дівчина – в Маріуполі.
«Мій Андрій був на бойовому завданні з побратимами на псевдо Стольний і Аполлон. Разом хлопці і загинули», – сказала Людмила.
За життя оборонця нагородили відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», а вже посмертно – орденами «Хрест Героя» та «За мужність» III ступеня.
«Після загибелі сина зі мною зв'язався з Маріуполя його друг Вадим. Він тоді мені сказав такі слова: «Кращого друга, аніж ваш Андрій, у мене ніколи не було. Він міг і словом, і ділом всім допомогти». Цей хлопець плакав у слухавку і не міг повірити, що Андрія вже немає серед живих. На жаль, 25 квітня цей хлопець теж загинув у Маріуполі», – сказала Людмила.
Андрія Толмасова поховали 19 грудня 2022 року на новому кладовищі в Вишгороді.
У центрі міста на Алеї слави встановили банер зі світлиною оборонця Маріуполя.
Вдома на воїна чекали матір і молодший брат.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
