Станіслав народився 15 січня 2003 року в місті Рені Одеської області. Навчався у школі №1. Однокласники розповіли, що він завжди посміхався. Любив жартувати та обійматися. Зі шкільних предметів Станіславу добре давалися історія України та англійська мова. Був найкращим на уроках фізкультури, займався бігом, підтягувався.

«Мав водійські права всіх категорій. Відвідував спортивний зал. Син був сильним, міцним. Займався боксом, відвідував баскетбольну секцію», – розповіла мама Вікторія.

Після 9 класу опанував фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в Ізмаїльському вищому професійному училищі. Після випуску у 2021 році підписав контракт із ЗСУ.

Станіслав кілька разів ходив у військкомат – через стан здоров’я спершу не взяли. Але хлопець був наполегливим, тож 13 грудня 2021 року отримав військовий квиток 36-ї окремої бригади морської піхоти. Служив на посаді водія, заряджаючого реактивного артилерійського взводу. В особовій характеристиці курсанта Станіслава Топала написано: «Сумлінний, відповідальний, у складних умовах діє рішуче, має розвинене почуття товариства, дисциплінований, фізично підготовлений, здоров’я добре».

Повномасштабне вторгнення застало юнака в Миколаєві, через кілька днів він з побратимами вже стояв на захисті Маріуполя. 

Станіслав поліг у вуличному бою. Морпіха поховали місцеві жителі в одному з дворів.

«Нас знайшла жінка, яка 3 квітня не встигла сховатися до підвалу. Вона чула, як командир наказав: «Стас, вперед!». І мій син кинувся через вулицю, але його наздогнала снайперська куля, – розповіла мати Вікторія. – Стало зрозуміло, що шлях уперед відрізаний, і підрозділ відступив до району металургійного комбінату імені Ілліча. Через кілька тижнів вуличні бої припинилися, і люди змогли вийти із підвалів. Навколо було багато вбитих мирних і лише один військовий. То був мій Стас. Вони загорнули тіло сина в покривало та поховали у дворі. Жінка залишила у себе документи Стаса, які були в касці. Коли з’явився зв’язок, вона поширила інформацію у соцмережах. Так ми дізналися про загибель сина».

За допомогою Червоного Хреста вдалося зробити ексгумацію 30 тіл. За аналізом ДНК та татуюваннями вдалося встановити його особу.

«Я сам набивав йому тату: доберман із ножем у зубах на правій руці й лев на плечі, – сказав шкільний друг Олександр. – Ці малюнки багато про нього говорять: лев є символом мужності, сили, благородства, а доберман – відданості й захисту. Саме таким був Стас. Він завжди був поряд, допомагав у будь-який час».

21 липня 2022 року Станіслава поховали в рідному Рені.

Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. 

З рідних у оборонця залишилися мати, батько.

У Рені тепер є вулиця Станіслава Топала, а на фасаді школи, де навчався воїн, встановили меморіальну дошку. У листопаді 2023 року вийшла книга «Станіслав Топала – вірний син України», яку написала мешканка Рені Тамара Ткачук. У січні 2025 року в місті вперше пройшов баскетбольний турнір пам’яті Станіслава. 

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.