Олександр родом із Прилук Чернігівської області. Після служби в армії став кадровим військовим. Із відзнакою закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Служив у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа.
Жив із родиною у Рівному. Майбутню дружину зустрів у 2014-му. Тоді поїхав на похорон до свого побратима і там познайомився з його сестрою Вікторією. Освідчився їй через 2 тижні. Влітку наступного року в подружжя народилася донечка Ірина.
З перших днів повномасштабного російського вторгнення Олександр боронив рідну країну від окупантів. Брав участь у боях на Київщині та Миколаївщині.
«Ніхто не міг подумати, що ми одружені вже 7 років. Іноді говорили, що ми якісь не такі, поводимось як діти. А у нас постійно були пригоди і романтика. Миті, проведені разом, були наповнені неймовірною енергією. Ми нею обмінювалися. Із Олександром ми навіть посваритися нормально не могли, бо потім сміялися одне з одного. Він був справжнім чоловіком. Хоч запросто міг помити посуд і прибрати. Донька робила йому манікюр, педикюр і навіть макіяж. А він усе терпів. Вони з Іринкою творили шалені речі. Пам'ятаю, як вона гімнастикою змусила його займатися. Він і на шпагат сідати погоджувався, бо це ж донечка просить», – розповідає дружина офіцера Вікторія.
Поховали офіцера у рідному місті. Посмертно старший лейтенант Васильєв нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також йому присвоїли звання почесного громадянина Рівного. На його честь там перейменували одну із вулиць.
В Олександра залишилися батьки, дружина і донечка Ірина. Дівчинка, якій на момент загибелі батька було 6 років, вирішила продовжити його справу – захищати Україну. Поки займається волонтерством. Продає власноруч сплетені віночки, а виручені кошти передає на потреби ЗСУ.
