Андрій народився 16 березня 1983 року в Харкові. Закінчив Харківський політехнічний інститут за спеціальністю «Технологія виробництва скла та емалей». Був підприємцем і прагнув побудувати власний будинок.
«Андрій був зразковим сім’янином, дуже люблячим, турботливим батьком і сином. Справжнім чоловіком з неймовірною силою духу та характеру. Що б не сталося, він завжди усміхався. На все мав свій погляд і думку, ніколи не зраджував своїм принципам. Будь-якої миті був готовий прийти на допомогу. Він був людиною, яка завжди надихала та спонукала вірити у краще», – сказала дружина Ірина.
Андрій мріяв про світле майбутнє України та намагався робити все, що від нього залежало. У березні 2022 року пішов на фронт добровольцем. Служив у 125-му Чугуївському окремому батальйоні 113-ї окремої бригади територіальної оборони, мав звання старшого лейтенанта.
«Він жартував у 2022 році, що діти вже навчилися їсти ложкою, тож він піде служити. Він прагнув обороняти Україну. Це була дуже принципова людина. У 2014 році він перейшов на українську мову і всіх вчив української. Він був найкращим жартівником, не боявся нічого», – поділився кум Андрія.
Враховуючи, що Андрій народився у березні й до лав Збройних сил України також прийшов у березні, ідея позивного спала на думку одразу. Побратими дали чоловікові псевдо Березень.
«Андрій був справжнім офіцером, товаришем і другом. Ми спочатку боронили Харків, потім Чугуїв, а під час контрнаступу наш батальйон вийшов на кордон. Поблизу Кремінної були важкі бої. А після ми повернулися на Харківщину, тримаємо фронт. Ми втратили одного з найкращих», – сказав побратим.
Старшого лейтенанта Андрія Вінокурова нагородили почесним нагрудним знаком «Хрест «Військова честь», а вже посмертно – орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Поховали захисника на Алеї Слави Харківського міського кладовища №18 (18 квартал 16 ряд 10 місце).
У нього залишилися мати, дружина, донька та син.
