Андрій народився 27 березня 1992 року в Києві. Після школи навчався в автотранспортному училищі, потім – у геологорозвідувальному технічному коледжі. Усе життя працював водієм.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік знаходився вдома в Києві. Батько Віталій розповів, що син долучився до місцевої територіальної оборони. Проте, цивільна дружина з матір’ю тоді була в селі Нова Басань на Чернігівщині. Андрій поїхав їх забрати, але виїхати з села не встиг – потрапив в окупацію.
12 березня чоловік намагався проїхати через ворожий блокпост у Новій Басані. Його автомобіль розстріляли російські військові. Місцеві жителі розповіли, що він був поранений, кликав на допомогу. Та російські військові нікого до нього не пропустили.
«Мене там не було, я не знаю точно, що і як там сталося. Але я їздив за тілом сина, воно було зрешечене з усіх видів зброї. Я сам «афганець», розбираюся в цьому... Причина, чому він хотів прорватися через той блокпост, мені зрозуміла: набридло бути в окупації, і невідомо ж, на скільки то все могло затягнутися», – розповів батько Віталій. – Син прожив коротке життя. Він був приязним, мав стійкий чоловічий характер. У вільний час захоплювався риболовлею. Одружитися офіційно не встиг, дітей також немає».
Андрія поховали в селищі Володарка на Київщині, де жили бабуся та дідусь по матері.
У нього залишилися батьки, брат та цивільна дружина.
