Дмитро народився і жив у Запоріжжі. З дитинства багато читав. Цікавився історією України, особливо УПА та визвольного руху, історією воєн, озброєння. Закінчив Бердянський педагогічний інститут за фахом «комп'ютерні енергозберігаючі технології». Працював енергетиком у комп’ютерній академії «Шаг». Займався фізичною підготовкою, відвідував патріотичні табори, згуртував навколо себе місцеву молодь – проводив з ними військові тренування на острові Хортиця. З 2011 року очолював у місті ВГО «Патріот України». Брав активну участь у мітингах, патріотичних заходах і вишколах. З 2005 року був рідновіром, активістом Запорізької громади, організатором богославень і свят рідновірів на острові Хортиця. Цікавився старослов'янськими оберегами, розробляв макети, розповсюджував по Україні та за кордоном. За словами друзів, до війни з Росією Дмитро готувався з 2005 року, тренувався сам і тренував інших. Застосовував для цього козацькі практики. Псевдо Дмитра Величар – це його ім'я при посвяті у рідновіри.
Брав активну участь в Революції Гідності. Один з організаторів і активний учасник супротиву створення Запорізької народної республіки в квітні 2014-го. Вважав захист країни своєю місією, тому з початку російсько-української війни добровольцем пішов на фронт. У травні 2014-го вступив до лав «Азову». Обіймав посаду начальника шифрувального і оперативного зв'язку. Друзі згадують Величара як людину абсолютно вірну ідеї та чину.
За словами побратимів, він був абсолютно унікальною, військовою людиною, відданою своїй справі. Він жив заради перемоги. Відмовлявся ходити у відпустки. Рідко відкривався, ніколи не скаржився й нічого не боявся.
Коли 24 лютого 2022-го почалася повномасштабна війна, Дмитро служив у Маріуполі. До останнього подиху жив як воїн, присвятивши своє життя боротьбі за вільну Україну.
Штаб-сержант Дмитро Бабіч нагороджений пам'ятним знаком «Захисник Маріуполя» (2015), нагрудними знаками «За відзнаку в службі» (2016 та 2017), «За доблесну службу» (2019), відзнакою Президента України «З«участь в АТО» (2016), медаллю «За військову службу Україні» (2022). А посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Прощання з воїном відбулося у Київському крематорії. Духовний обряд поховання проходив на острові Хортиця.
У Дмитра залишилися батьки, сестра та племінник.
У рідному Запоріжжя є вулиця на честь Величара. З міста вона веде на Хортицю, де покоїться воїн.
